Історія церкви

Історія церкви
Історія церкви
Історія церкви
Історія церкви
Історія церкви
Історія церкви

 

Церква – живий та динамічний організм, через котрий відбувається втілення Божого плану на землі. Ми переконані, що кожна людина є винятковим Божим витвором і своєю часткою повинна складати повноту Церкви Христа та помісної церкви. Ми йдемо за Богом і віримо, що для кожного моменту історії, місця, для окремого християнина Бог має особливий план. Церква «Царство Боже» являє собою помісну церкву міста Луцька. Щороку збільшується її чисельність. «Царство Боже» є церквою, що зорієнтована на розкриття суті Євангелія, тому і форму проведення служіння ми обираємо відповідно до змісту Слова Божого. Глобальне бачення нашої церкви полягає у зрощуванні та укріпленні робітників для «жнив останніх днів», про які говорив Ісус. Кінцева мета — сильна місіонерська церква, яка поширює Євангеліє «до краю землі». Церква є відкритою та гнучкою щодо оточуючого світу. Вона прислухається до потреб людей та не сковується у лещата суворих догм. Вона годує голодних, безпомічним дає силу, дає нове життя тим, хто уже втратив надію, вона приймає усіх тих, кого відкинули, та дає любов. Всередині церкви панує атмосфера приязні, любові та єдності. У Біблії написано, що там де є єдність, Бог посилає Свої благословення. Одночасно церква щодня піднімається і починає розуміти те, чим вона є для суспільства, вона розуміє свою позицію перед світом та сміливо заявляє, що її найбільшим бажанням є донести Євангеліє до громадян чудової держави України, цінуючи цей народ, його культуру і поважаючи цінності, донести Благу Звістку до її малої частинки – жителів міста Луцька, зробити церкву Ісуса Христа єдиною і праведною, такою, що воістину прославляє Ім'я Бога на землі.
У кінці 80-х років розпочався активний рух людей, які чітко усвідомлювали, що їм необхідно йти і проповідувати Євангеліє. За часів комуністичного режиму віруючим було заборонено проповідувати. Але невдовзі після розпаду Радянського Союзу, коли в Україну прийшла свобода, при першій ліпшій нагоді віруючі намагались проповідувати публічно. Було достатньо людей, які з ініціативою та ентузіазмом виступали з проповіддю Євангелія. Одним із таких активних людей був Олександр Рудинець, котрий нині є пастором церкви «Царство Боже». Ще у той час він був активним шукачем нової форми проповіді. Олександр Рудинець у четвертому поколінні християнин. З дитинства він навчався музиці і продовжив це навчання у музичному училищі. У період служби в армії він по-особливому пізнав Бога і пообіцяв служити Йому до останнього подиху. При церкві, котру на той час відвідував Олександр, він створив музичну школу, два оркестри, організовував вистави, займався благодійницькими справами.
У 1989 році була створена організація милосердя «Гедеон», при якій пастор Ольга Рудинець, дружина пастора Олександра, була служницею милосердя. Вона допомагала в цій організації вести усі справи, відвідувала та доглядала хворих жінок. Пастор Олександр займався проповідницькою діяльністю. Разом із музичною групою він їздив по містах і селах, доносив до людей Євангеліє на центральних площах, у військових частинах, школах. Паралельно з цим розпочалась трансляція радіопрограми «Жива Вода», а також випуск обласної газети з однойменною назвою. Газета виходила з періодичністю раз у місяць. На радіо українською мовою читався Новий Заповіт, Олександр Рудинець робив до нього коментарі. Згодом радіопередача набула форми проповіді.
У той період співпрацюючи з місією «Campus Crusade for Christ» ми отримали два 8-ми міліметрових кінопроектори, котрі використовували для проповідування Христа. Разом із кінопроекторами нам було надано копію фільму, що називався «Ісус» (відзнятий згідно Євангелії від Луки). Фільм побачило тисячі людей і багато хто прийняв Христа у серце. Масштабна євангелізація, що мала місце на території Професійно-Технічного Училища №9, стала першою демонстрацією майбутньої церкви. Трохи згодом приїхала група молодих людей із Польщі, котрі складали аматорський театр і подорожували з кількома євангелізаційними виставами. Серед цих молодих людей був один професійний актор – Мім. Ці вуличні вистави проводились у різних місцях. Згодом разом із нашими братами та сестрами з закордону ми проповідували та служили у таборі, який організували для відпочинку. Туди поїхало 36 осіб – дорослих та дітей. Місцем, де розмістився табір, стало село Хотешів, що знаходиться у Камінь-Каширсьскому районі Волинської області. У таборі вдень люди відпочивали, купались та засмагали, а вечорами відбувалися служіння. Організацією часу маленьких учасників табору займалася дружина пастора Олександра Ольга Рудинець. Це був 1992 рік.
Після повернення з табору у серпні того ж року в квартирі пастора тоді ще майбутньої «Незалежної Христової Церкви» Олександра Рудинця була молитва. Тоді разом із нами молились друзі з церкви «Слово Життя» з міста Вроцлав, Польща. На тій молитві Олександр  отримав слово від Бога, що він повинен вийти на вулиці міста і послужити голодним. Потім була молитва з двома пресвітерами церкви «Слово Життя». Вони теж отримали пророче слово відносно створення нашої церкви, в якій Олександр Рудинець повинен стати пастором. На той момент місіонерами з «Campus Crusade for Christ» уже були охрещені кілька десятків людей, вони і стали тими, хто у майбутньому мав складати новоутворену церкву. Ми прийняли пророче слово та проголосили створення нової церкви. Зібрання було закріплено протоколом, а церкву зареєстровано під назвою «Незалежна Христова Церква». Така назва виникла на основі міркувань про незалежність зібрання від будь-яких конфесійних доктрин та будь-чиїх особистих впливів. Церква – Христова – і повинна належати лише Йому. Реєстрація відбулась 16 вересня 1992 року. З того часу щонеділі почали проводитись служіння.
Спочатку церква збиралась у приміщенні Українського товариства глухих. Пастор Олександр був одночасно і проповідником, і лідером прославлення. Він грав на гітарі та співав разом з дружиною Ольгою. У той час у приміщенні 9-го Професійно-Технічного Училища збиралась і перша домашня група церкви. З 1995 року зібрання перемістились у Будинок Культури «Просвіта». На цей період у нашій церкві служила численна місіонерська група зі Сполучених Штатів Америки, яка налічувала близько сорока людей. Місіонери щодня проводили молитовні служіння за потреби людей, а також проповідували. Щопонеділка та щочетверга церква збиралась для читання та розбору Слова Божого, а в неділю всі приходили на загальноцерковні зібрання. Загалом кожного разу зібрання налічувало близько сотні осіб. Група прославлення уже мала достатньо широкий склад.
Через деякий час церква змінила своє місце перебування на приміщення у невеликій будівлі, що знаходилась поблизу Луцької Міської Ради, а точніше – навпроти Театру ляльок. Саме тут почала функціонувати Недільна школа для дітей, уроки якої проводились під час богослужінь. Також там розмістились Книжкове служіння та офіс церкви.
У 1995 році Бог відкрив пастору Олександру, що час будувати храм. Міською владою церкві під забудову була надана ділянка землі у районі 40-го кварталу міста. Архітектори розробили креслення і макет майбутньої споруди. На той час здавалось дивним те, що невелика кількісно церква розпочала такий великобюджетний проект. Спочатку на ділянці був розміщений тимчасовий будиночок, у якому була створена благодійна їдальня для потребуючих, а також для робітників будівництва. На вулиці біля цього тимчасового будиночка розмістилось Книжкове служіння. У цей період для євангелізаційних цілей на території цієї ділянки було розміщено великий намет і протягом 30 днів у ньому відбувались різноманітні заходи та проводились вечірні служіння. У наметі група прославлення проводила свої звичні репетиції та вивчала нові пісні. Графік служінь був настільки інтенсивним, що іноді членам команди прославлення доводилось вивчати до десятка пісень щодня. Уже тоді, після завершення євангелізацій у наметі, пастор Олександр, дивлячись у вікно з приміщення офісу на Театр Ляльок, що виднівся через дорогу, задумувався над тим, де далі збиратимуться усі люди, котрі незабаром прийдуть до церкви. Невеликий зал будівлі офісу не міг вмістити всіх тих людей, котрих із вірою чекав Олександр Рудинець.
Так було вирішено Божою волею, що від початку діяльності церкви її членами стало багато артистів Театру Ляльок. Одною з них була Світлана Пилипчук, яка і запропонувала пасторові домовитися з директором театру про оренду зали. Переїзд до театру став доказом вірності Бога Своєму слову: Він відповів на молитви пастора і розширив межі його віри. Невдовзі люди інтенсивно почали тягнутись до Бога і їх у церкві ставало дедалі більше. Театр перестав уміщати людей вже у 1998 році. Тоді церква перемістила свій офіс трохи далі по вулиці, у приміщення, де, за словами істориків, на початку 20-го століття проживала тогочасна знать. Недільні зібрання надалі відбувались у залі театру, а уроки Недільної школи, зустрічі та спілкування віруючих – вже у новому офісі. З того офісу взяла свій початок духовна семінарія. Звідтіля ж для людей із районів міста видавалась гуманітарна допомога і там же був відкритий аптечний кіоск, де кожен, хто потребував ліки, мав можливість отримати їх безкоштовно. Біля кіоску завжди стояла довга черга, близько сотні людей щодня отримували препарати і аптека працювала дуже потужно. В офісі відбувалась молитва за зцілення людей і вже тоді на повну працювало Книжкове служіння, першим служителем якого була Євгенія Радчук. У цій крамниці вона і до сьогодні займається розповсюдженням християнської літератури.
У 2000 році при нашій церкві розпочав свою діяльність інститут теології ІНСТЕ. Ця система християнської освіти та підготовки церковний служителів дійшла до нас із Всесвітнього об'єднання церков „Відкритої Біблії". Для того, щоб розпочати навчання у ІНСТЕ, ми запросили місіонерку зі Сполучених Штатів Америки – Теммі Свейлз – яка на той час працювала в Угорщині. Через певний період часу після 2000 року на нашу церкву чекали великі духовні переміни. Пастор Олександр Рудинець отримав одкровення від Господа про те, що церкві необхідно шукати самого Бога, Його близької присутності в житті кожного. Тоді настала ніби «друга хвиля» розвитку церкви. Бог став долучати людей до церкви. З'явилося більше палаючих сердець, котрі своїми молитвами розпочали новий рух у Тілі Божому – Церкві. Було створено Молодіжне служіння, на яке молоді люди приходили, щоб помолитись та послухати актуальні для них проповіді. Олена Смаль, Катерина Рудинець та ще декілька осіб молодого віку сміливо заявили, що хочуть бачити молодіжні зібрання наповненими людьми. Двічі на тиждень вони постились перед Богом, просячи у Господа кількісного та якісного розширення служіння. Тоді пастор Олександр, побачивши посвяченість Олени Смаль, доручив молодій дівчині бути лідером Молодіжного служіння. Пізніше на церкву знову чекала зміна місця перебування. На цей раз офіс, а разом із ним і усі менші служіння церкви, перемістився у приміщення за адресою Суворова 2А.
Із 2002 року недільні зібрання півтисячної церкви стали відбуватися у залі кінотеатру «Промінь». Саме тоді пастор Олександр отримав одкровення від Бога, що кожен християнин є царем і священиком Бога Живого, і що церква через це повинна отримати нову назву — «Царство Боже». У 2003 році церква «Царство Боже» та деякі інші церкви створили об'єднання з однойменною назвою. Олександр Рудинець став єпископом цього об'єднання. До нього увійшло близько 20 церков із різних регіонів України.
У 2007 році офіс церкви було перенесено уже до її власної будівлі, що знаходиться по вулиці Конякіна 39а. На даний момент там продовжують відбуватися церковні служіння.
З самого початку служіння церкви усі приміщення, що використовувались як її офіси, були люб'язно надані нам Луцькою Міською Радою на умовах пільгової оренди. Це є свідченням того, що церква зробила багато роботи для добробуту міста та його жителів.
Якщо ж говорити про членське наповнення церкви, то протягом перших 5-ти років функціонування церкви її членами були такі люди, як: Наталія Антонюк, Аркадій Афанасійович (політкерівник, служив у Німеччині, вирішив прочитати усю Біблію для того, щоб знати як докоряти віруючих. Під кінець читання Святий Дух торкнувся його серця і він покаявся, до смерті любив Бога, та бувши уже не у стані читати, просив свою дружину читати йому Слово Боже), Руслан Бородін, Ігор Боцеровський, Ліна Брурсон, Вадим Фоменко (перший молодіжний лідер), Микола Волков, Валентина Волкова, Світана  Житіхіна, Надія Зінець, Людмила Канівська, Валентина Кононенко, Катерина Ломанова, Галина Коваленко, Раїса Коротка, Петро Короткий, Віктор Кулініч, Марія Кулініч, Ольга Курач, Світлана Ломанова, Віталій Ломака, Людмила Лонюк,  Валерій Мажар, Олена Бондарук, Андрій Поплавський, Євгенія Радчук, Ніна Рибковська, Валентина Романенко, Галина Романович, Микола Романович, Надія Самохвалова, Ірина Свавицька, Євгенія Сирцева, Олена Соколова, В'ячеслав Стецько, Світлана Пилипчук, Леонід Розум, Тетяна Розум.